З Україною у серці

 Мета:

 поглибити знання учнів про нашу Україну , розвивати знання про красу і багатство української мови, творчі здібності школярів, цікавість до рідного краю та села; виховувати патріотів держави, повагу до її символів, бажання стати гордістю своєї Батьківщини  виховувати любов до рідної мови, рідного краю, його традицій, почуття поваги до всього свого, українського, бажання розмовляти рідною мовою;  формувати переконаність у нетлінності духовних скарбів народу, глибоку повагу до батьків, до Батьківщини; спонукати учнів до усвідомлення необхідності жити в мирі та злагоді.

Обладнання: клас, прикрашений рушниками, вишивками, квітами-символами України; тин із соняхами, віночок, аудіозаписи пісень.

Хід заходу

Вчитель:

Сьогодні ми з вами у нашій світлиці поведемо розмову про найдорожче серцю кожної людини – про Батьківщину,  про рідний край, про народні звичаї, згадаємо народні символи України.

- Краю мій рідний, земле моя колискова! Із садками вишневими і солов’ями співучими, вербами кучерявими і джерелами чистими, дорогами тополиними і лелеками білокрилими, з хлібом-сіллю гостинними і людьми працьовитими.

(Пісня про Україну)

(Під час пісні вчитель говорить слова)

Гостей годиться хлібом-сіллю зустрічати,
Привітним, добрим словом віншувати.
Прийміть же хліб на мальовничім рушникові,
Щасливі будьте завжди і здорові.

(Діти вручають хліб присутнім гостям)

Вчитель:

Рідний край...Він починається від батьківського порогу, стрункої тополі, твоїх воріт, з барвінку, який ніжно стелиться по садочку. Найсвятішими для нас є слова Україна, Батьківщина.

- А зараз послухайте легенду про те, як виникла наша країна.

(Розповідь  легенди «Наша земля».)

Колись давно Бог створив народи і кожному наділив землю. Наші ж предки кинулись пізніше, але землі їм уже не дісталося.

От вони й прийшли до Бога, а він у цей час молився, і вони не сміли йому щось сказати. Стали чекати. По якійсь хвилі Бог обернувся, сказавши, що вони чемні діти, хороші. Дізнавшись, чому прийшли до нього, запропонував їм чорну землю. «Ні,- відповіли наші предки, - там уже живуть німці, французи, іспанці, італійці. «Тоді я вам дам землю ту, що залишив для раю, там усе: річки, озера, ліси, степи. Але пам'ятайте, якщо будете ії берегти, то вона буде ваша, а ні - ворога».

Пішли наші предки на ту землю, оселилися і живуть до сьогоднішнього дня. А країну назвали Україною.

Кожна людина з великою любов’ю і душевним трепетом згадує те місце, де вона народилася, де промайнуло її дитинство, дитинство з дивосвітом-казкою, з материнською ласкою у затишній батьківській оселі. То родинне вогнище, маленька батьківщина кожної людини. То її велике «Я», з якого починається людина, родина, батьківщина і вся наша велична й неповторна у світі Україна. Її красою захоплювались поети, художники та композитори.

… Буває, часом сліпну від краси.

Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,

Оці степи, це небо, ці ліси,

Усе так гарно, чисто, незрадливо,

Усе як є – дорога, явори,

Усе моє, все зветься Україна.

 Л.Костенко

Учень

 Є край, де найкращі у світі пісні
І цвітом чарує калина,
Де сонечко вперше всміхнулось мені
Це дім мій – моя Україна.

Учень

Ось небо блакитне і сонце в зеніті!
Моя Україна — найкраща у світі!
Моя Україна — це ліс і озерця,
Безмежні степи і чарівні джерельця.

Учень

Красиві пейзажі і гори високі,
Маленькі струмочки і ріки глибокі.
Міста старовинні і замки прекрасні,
Великі будови і дуже сучасні.

Учень

Сади чарівні, мальовничії села,
Моя Україна — це пісня весела.
Це щира, багата, як світ, її мова,
Крилата, така мелодійна, чудова!

Учень

Її обереги — верба і калина.
Найкраща у світі — моя Україна.
Бо нам найрідніша Вітчизна і мати.
То як же нам, дітям, її не кохати!?

Учень

Моя Україна — козацькая слава!
Така волелюбна і мирна держава.
Вона дорога нам, і рідна, і мила,
Бо світ перед нами, як мати, відкрила.
Вітчизно свята, дорога Україно,
Для кожного з нас ти у світі — єдина.

(Пісня  Н.Май « А я живу на рідній Україні» )

Вчитель:

Батьківщина - це не тільки Україна, а й рідна домівка і те місце, де ти народився і виріс, де минули найкращі роки твого життя.

Учень

Село моє, волошки край дороги,
В житах густих біжать стежинки знов
Ділю з тобою радості й тривоги,
Ділю кохання й зоряну любов.

Учень

 Село моє – краплиночка на карті,
У світі невідоме, та дарма
Ну а чого б без нього були варті
Ми з вами всі і зокрема.

Учень

 Неначе квітка на долині
Моє село, моя земля!
Я тут живу серед калини,
Де лине пісня солов’я.

Сценка

Вчитель:

Засперечались одного разу діти, яка стежка найкраща?

1 дитина:

– До магазину, - там є цукерки.

2 дитина:

– Ні, до школи, - там є діти.

3 дитина:

– Ні, до річки, - там можна купатись.

4 дитина:

– Ні, в садок, - там повно яблук та груш.

5 дитина:

– Ні, у поле, - там простір широкий.

Вчитель:

Але тут увійшла мама. Діти запитують її:

(хором)

- Яка стежка найкраща?

Вчитель:

Мама подивилась на дітей, лагідно посміхнулась і відповіла...

Мати:

- Додому, діти! До рідного дому!

(Пісня «Музика рідного дому»)

Вчитель:

Вся історія народу – в мові. Мова – душа народу. За мелодійність, Красу звучання українську мову називають барвистою, співучою.

Учень

 Ми – українці з мовою своєю,
У нас держава й мудрий є народ.
І поки стежкою ідемо однією,
Ми з мовою досягнемо висот.

Учень

 Ми з мовою звемося українці,
Вона нам інформацію несе.
Які б життя не кидало гостинці,
Ми разом з мовою здолаємо усе.

Учень

Народів на землі є так багато,
І мова в кожного звучить своя.
Для мене українська – в будні й свято,
Горджуся тим, що українець я!

 У рідному краї і серце співає,
Навіть, коли дощик накрапає.

Учениця

Я народилась в Україні

І почала життя своє

Тут небеса високі ї сині

На що не глянеш - все моє!

Трава для мене зеленіє,

Для мене світлі дні ясні

І сонце пестить і леліє,

Летять до серденька пісні.

Тут кожна квіточка співає

Струмочок ніжно жебоніть.

І краю кращого немає,

Де б я могла та вільно жить!

(Пісня «Маленька українка»)

Вчитель:

У невичерпній скарбниці духовної культури нашого народу є особлива, винятково важлива її частина – вишивка. З нею пов’язана вся багатовікова історія українського народу, його творчі пошуки, радість і горе, його перемоги і поразки, сподівання на майбутнє. Вишиванка – це духовний символ українського народу, рідного краю, батьківської оселі, тепла материнських рук.

Учень

 Обереги мої українські,
Ви прийшли з давнини в майбуття.
Рушники й сорочки материнські
Поруч з нами ідуть у життя.

Учень

 Нам любов'ю серця зігрівають –
Доброта і тепло в них завжди.
Вони святість і відданість мають,
Захищають від лиха й біди.

(Танок з віночками)

Вчитель:

Завжди любили люди цілющу красуню калину, яка є символом дівочої краси, ніжності. Вона росла біля кожної хати. Красива вона в будь-яку пору року.

Учень

 Калина – неодмінний атрибут оселі українця.

Учень

 Калина – це слава рідної землі, отчого краю, батькової хати.

Учень

 Калина - це той символ, що пам'ять людську береже, нагадуючи про милий край, це символ безсмертя.

Учень

 Тож хай у кожній хаті, мов обнова,
Красується звабливий, чарівний
Калини кетяг, диво пурпурове,
Мого народу символ чарівний.

(Пісня «Одна  калина»)

Учень

 Ми всі діти українські,
Український славний рід.
Дбаймо, щоб про нас маленьких
Добра слава йшла у світ.

Учень

Свої здібності і сили
Розвиваймо раз у раз.
Щоб народу була втіха
І щоб користь була з нас…

Учень

 Все, що рідне, хай нам буде
Найдорожче і святе,
Рідна віра, рідна мова,
Рідний край наш над усе.

Учень

 Люблю тебе, Вітчизно, мила Україно,
Бо щастя жити ти мені дала.
Для мене ти одна і рідна, і єдина,
Я все зроблю, щоб ти завжди цвіла!

(Пісня «Як у нас на Україні»)

Вчитель:

До всіх присутніх в залі хотілося б звернутися зі словами:

Любіть прекрасну Україну,
Цінуйте мову солов΄їну,
Шануйте маму завжди, тата!
Працюйте, щоб жилось багато!
Ще посадіть вербу, калину,
Оберігайте Україну!