Впровадження педагогічної спадщини

 В.О. Сухомлинського в роботі вчителів початкових класів.

    Ім’я В.О. Сухомлинського – одне з найвидатніших у педагогічному просторі. Кожна людина, що обрала професію вчителя, зверталася, звертається і буде звертатися до невичерпних ідей спадщини великого вчителя. Адже в ній мудрість, гуманізм, прогностичність, виваженість. Особлива цінність ідей Василя Олександровича в тому, що вони підтверджені часом та досвідом багатьох учителів-практиків.

    Перед учителем стоїть одне із найпріоритетніших завдань суспільства – розвинути, виховати, сформувати особистість кожної дитини і цим самим забезпечити майбутнє держави. У змісті системи виховної роботи В. Сухомлинський виділяє такі напрями діяльності вихователя: розумове, моральне, патріотичне, трудове, фізичне, що в повній мірі відповідає науковому визначенню.

    Василь Олександрович Сухомлинський -- учитель з великої літери, один із видатних педагогів сучасності не лише в Україні, а й у всьому світі. Розроблена ним педагогічна система збагатила науку новаторськими ідеями і положеннями, зробила внесок і в теорію, і в практику навчання та виховання.

«Уся система навчання і розумового розвитку у нинішній школі потребує докорінного наукового вдосконалення»,- -зазначав В.Сухомлинський. У його працях дається точний прогноз основних напрямів педагогічного пошуку, тому й сьогодні кожен учитель, який працює за покликанням і любить дітей, може знайти там безцінні поради.

Людина стає особистістю, здобуваючи соціальний досвід, у якому, за І.Лернером, можна виділити чотири психологічні структури: досвід знань, досвід умінь і навичок, досвід творчої діяльності та досвід емоційно-ціннісного ставлення до навколишнього світу.

Специфіка роботи школи В.Сухомлинського («Школа радості», «Уроки мислення», «Свято книги», «Кімната казок», «Свято матері», «Свято батька», «Свято  хлопчика», «Свято дівчинки» тощо) -- приклад використання елементів згаданих технологій у практиці початкових класів того часу.

Працюючи в умовах авторитарної школи, учитель Сухомлинський ділився своїм досвідом співпраці з молодшими школярами, гасло якого зараз формулювалося б як гуманізація, демократизація, індивідуалізація навчання. Уже тоді в педагогічній системі В.Сухомлинського були наявні такі ознаки особистісно орієнтованого навчання:

-- зосередження уваги на потребах учня;

-- переважання навчального діалогу;

-- співпраця, співтворчість між учнями і вчителем;

-- турбота про фізичне та емоційне благополуччя учнів;

-- пристосування методики до навчальних можливостей дитини;

-- стимулювання розвитку і саморозвитку учня.

Сучасна школа, яка використовує особистісно орієнтовані технології, наслідуючи В.Сухомлинського, має на меті досягнення особливого психологічного клімату, в умовах якого дитина почувалася б комфортно. Основні засоби--ті самі, що і в «Школі радості»:

-- неформальне спілкування педагога з учнями не тільки в позаурочний час, а й під час уроків;

-- переважання позитивних оцінок, іноді повна відмова від оцінок;

-- увага до позаурочного життя (походи та екскурсії, театр, гуртки);

-- головний критерій у роботі вчителів -- терпіння та любов до дітей;

-- активна участь батьків у житті школи;

-- дружні стосунки між дітьми в класі, які не залежать від навчальних, успіхів тощо.

Важлива складова успіху «Школи радості» -- формування позитивної «Я -- концепції», щирого відчуття радості життя, бо ж хто не любить своє власне життя, тому недосяжні й інші глибокі почуття. «Де безрадісні почуття, -- писав В.Сухомлинський, -- там і пригнічений розум, скута душа».

Одна з найважливіших потреб людини -- радість спілкування, емоційно-чуттєва насиченість відносин між людьми, яка має велике значення і для навчання та виховання молодших школярів.

    Виховання   громадянина  – одне з  найважливіших завдань  сучасної школи. І тут   у пригоді   стає досвід Василя Олександровича Сухомлинського. Велику увагу Сухомлинський   приділяв загальнолюдським цінностям, вихованню гуманізму, працелюбства, любові до життя, прагнення до самовиховання,   самовдосконалення.  Виховання   громадянина,  патріота  він  пов’язував,  насамперед,  з матір’ю,  рідною  домівкою,  рідною  мовою, з Україною.  Школа  не може  жити  без  традицій.  І в  нашій школі  живуть  прекрасні  свята  матері  і книги,  врожаю  і квітів,  казки  і пісні. Ми  бережемо  ці традиції і  підтримуємо  їх.

   Втіленням краси,   досконалості, доброти  для  дитини  передусім  є  мати. У школі щорічно в березні   проводяться тижні  родинного  виховання (родинне свято "Стежинами любові і добра", бесіди за творами "Чому мама плаче", "Моя мама пахне хлібом", "Сиві волосини" та ін.) Одним  із  засобів  виховання у дітей  любові  до  матері,  батька, почуття доброти,  любові, поваги  до  рідних  є  казка. В закладі проводилися заходи за творами В.Сухомлинського "Світ маленьких казкарів", інсценізації казок "Мальва і хатня квітка", "Сорока – Білобока", "Скажи людині доброго дня", "Прийшла мама",  "Лисенятко – першокласник", "Бабусин борщ" . На  матеріалі  казок  і притч  вчителі  спонукають  дітей  замислюватися над красою  рідного краю,  виховують  почуття  доброти, гідності,  співчуття,  милосердя.  Завдяки  їм  діти  пізнають  світ  не  тільки  розумом,  а й серцем.

 Серед важливих проблем сучасності, що турбують людство, особливо виділяються екологічні. Від їх розв’язання залежить подальше його існування. Саме тому важливого значення набуває в школі екологічна освіта, основною метою якої є формування екологічної культури школярів.

Одним із шляхів формування екологічної культури школярів є використання надбань педагогічної спадщини видатного українського педагога В.О.Сухомлинського,  його досвіду у сфері екологічного виховання учнів.   Сухомлинський багато займався проблемою екологічного виховання,                   на його думку природа сама собою не виховує. Тільки активна взаємодія дитини з природою формує її  внутрішній світ. Саме тому екологічне виховання та екологічна культура нерозривно пов’язані з природоохоронною діяльністю.

Я   використовую   педагогічну  спадщину  у  системі  екологічного  виховання.  На   уроках  природознавства, основ  здоров’я,  « Я у світі» розглядаються  проблемні  ситуації впливу  людини  на  довкілля, і як  цей  вплив  може  відбитися    на  природі  і людях.  Використовуючи на уроках   твори   "Відломлена гілка", "Лелеки прилетіли", "Клен зітхнув", "Коли прилітають птахи", проводячи заняття "Про що розмовляють  берези" за твором "Золоті стрічки",  виховую дбайливе  ставлення до  природи,  бажання активно  реагувати  на  неадекватну  поведінку  людей  у природі, бути  її  захисником.

Важливо, щоб школярі були учасниками заходів по збереженню і збагаченню рідної  природи, тоді у них формуються необхідні уміння і навички, з’являється  відповідальне, бережне ставлення до природи рідного краю.

        За В.О.Сухомлинським метою екологічного виховання є цілеспрямоване формування у кожній дитині міцних екологічних знань, розуміння взаємозв’язку і єдності дитини з природою, ролі навколишнього середовища у житті та потреби його охорони.

        Саме дитинство особливо сприятливе для   формування  екологічного світогляду,  дитина у своє дитяче серце і душу вбирає те, що каже вчитель, все що її оточує у житті. В шкільні роки формується світогляд, характер, звички, відношення до навколишнього світу, відношення до природи. Спілкування дітей з природою розкриває перед ними взаємозв’язок   людини з природою, а   в  майбутньому не дозволить їм необдумано затоптати чи  зірвати квітку, насмітити на березі річки чи в лісі,  зруйнувати пташине гніздо, поламати дерево.

В.О.Сухомлинський надавав першочергового значення безпосередньому спілкуванню дітей з природою. "Ведіть дітей у ліс, до річки, на луг, – писав він, – відкрийте перед ними джерело, без якого неможливе повноцінне духовне життя, і ви побачите, як діти стануть розумними, спостережливими, кмітливими".

        Розвивають   спостережливість і розуміння   природних  процесів навчальні екологічні  проекти: "Жива і нежива природа", "Як росте  хліб",  "Чисті  джерела  мого дитинства".

        Формують у   дітей   уміння  бачити красиве в навколишній  природі  конкурси  дитячих  малюнків: "Наша  річка",  "Моя  улюблена  квітка".      Найважливішим джерелом розвитку своїх вихованців учителі вважають природу, тому що "…серед природи, – писав Василь Олександрович, –  багатої на живі образи, легше думається, краще фантазується, швидше добираються слова з найточнішими відтінками".

Починаючи із першого класу проводимо окремо уроки у природі, здійснюємо дивовижні подорожі до казкового світу природи і відтворюємо її кольорові переливи на папері, змальовуємо її красу фарбами, ходимо тихо, дивимось уважно під ноги, уявляємо себе травичкою, гілочкою, перевтілюємось у комашку, сонечко, вітер. Кожен раз,  ідучи в природу, згадуємо правила поведінки в природі. Часто зустрічаємо казкових героїв, які просять допомоги   або пропонують свої завдання. Спів пташок, шелест дерев, мелодійне дзюрчання струмочка допомагають поліпшити настрій. Дуже подобається   дітям гра "Стежка краси"  –  знайти щось красиве і, не називаючи його, розповісти про нього, щоб всі відгадали.

  Добре запам’ятали слова В.О.Сухомлинського: "Щоб змусити дитину мислити, треба примусити її дивуватись". 

Одна   із   традицій   школи – уроки  мислення. Завдяки   їм  учні  мають  можливість  висловлювати  власні  думки  про  те,  що  відчувають,  спостерігають, досліджують  під  час  використання на уроках творів,  що вчать  спостерігати,  слухати: "Шпак прилетів",  "Найкрасивіше і найбридкіше",  "  Соловей і жук  ",  "Як  їжачиха  приголубила  своїх дітей",  "Корисний  чи  шкідливий",  "Клен  зітхнув", "Лелеки  прилетіли". Цими оповіданнями педагоги  вчать  дітей щиросердності,  ціннісного  ставлення до  природи,  формують  на   уроках   чуйність  до  слова,   думки,   почуття.   Любов   до  слова  не  можна  виховати  без  творчості.  В школі проходять   уроки виразного читання, уроки–роздуми за мотивами  оповідань  В.Сухомлинського "Що  найтяжче  журавлям",    "Де  беруться  срібні  павутинки",  "Як дзвенять  сніжинки",  "Барвисте  коромисло". На прикладі прочитаного, учні    пишуть   власні  вірші,  складають   казки.

Використовуючи спадщину Сухомлинського в своїй роботі, виховую інтерес до його творчості, розвиваю мислення та мовлення учнів, пізнавальні здібності, вчу школярів наслідувати позитивні риси героїв до прочитаних оповідань,  бачити красу навколо  себе, словами та емоціями передавати  свій настрій,  ставлення до баченого, прочитаного (на уроках позакласного читання з літературного читання за книгою "Гаряча Квітка",  виховній годині  "Людина починається  з  добра", "Як ставитися до інших, щоб тебе поважали"  ). 

Традиційними  стали у школі  виставки книг, малюнків до прочитаних творів В.О.Сухомлинського.

Дотримуючись порад великого педагога, у своїй діяльності часто використовую такий вид роботи  як  складання, читання  та обговорення  власних казочок.

Використовую  у своїй роботі  прислів’я  та приказки, крилаті  вислови з казок В.О.Сухомлинського.

  Наприклад: 

-         Якби все в світі було однакове, не було б краси.

-         Рана від колючки загоїться й сліду не залишиться.  А рана від слова заживає, проте слід широкий зостається.

-         До сяючої вершини, веде кам’яниста стежина.

-         І цибулина може бути прекрасною! 

Та не тільки на уроках читання, а й на уроках мови використовую його матеріали. Наприклад: підбираю речення з художніх творів, даю завдання знайти у них іменники, прикметники, дієслова; доповнити речення означеннями, однорідними членами речення; підбираю невеликі тексти для списування; вчу складати невеликі змістовні діалоги.

Духовне життя дитини повноцінне лише

коли вона живе в світі гри, казки, музики,

фантазії, творчості. Без цього – вона засушена                                                      квітка.                                                                                           В.О.Сухомлинський

Вищезгадані слова В.О.Сухомлинського, для нас, вчителів  початкових класів,   стали девізом   педагогічної діяльності.

   Школа радості існує тоді, коли учням цікаво навчатися. А вихованцям початкових класів дійсно цікаво, радісно і весело вчитися, і це тому, що вчителі, за пропозицією Сухомлинського, обирають найкращий шлях до сердець малюків: через знайомство з природою, казкою, цікавими  іграми, музикою.

      Такі уроки мають великий  вплив  на навчання, виховання і розвиток, залишаються у пам’яті  дітей на все життя.